Каска — це не шапка. Навіщо засоби захисту потрібні не «для галочки»
Буває, дивишся на працівників десь на будівництві чи в цеху — каска зсунута на потилицю, жилет десь у сумці, окуляри взагалі вдома. І думаєш: невже ніхто не розуміє, для чого все це потрібно? Засоби індивідуального захисту (СІЗ) — це не для перевірки. Це для того, щоб живим залишитись.
Це не кіно — в житті другого дубля не буде.
У фільмах герой бігає без каски, стрибає по риштуваннях і все ок. Але в реальному житті навіть гайка, що впала з висоти, може закінчити чиюсь долю. Каска не просто прикраса — вона рятує череп і життя. Та сама історія з окулярами, рукавицями, спецвзуттям.
СІЗ — це повага. До себе і до інших.
Коли працівник вдягає жилет, захисні рукавиці чи окуляри — він не просто виконує правила. Він показує, що цінує власне здоров’я, дбає про родину, яка чекає вдома. А ще — він не підставляє колег, бо один недогляд може потягнути за собою ланцюг проблем.
Начальство відповідає, але рішення — за тобою.
Так, за законом відповідальність несе і керівник, і роботодавець. Але саме працівник вирішує — вдягати каску чи “та й так зійде”. І поки в голові не буде розуміння, що це не формальність, а реальний захист — дива не буде.
Звичка — найкраща безпека.
Коли засоби захисту вдягаєш автоматично, без нагадувань — тоді вже формується культура безпеки. Це як пристібатися в авто — спершу незручно, потім без цього вже не сідаєш. І от така проста звичка зберігає життя щодня.